Вони взяли на свої плечі хрест терпінь, «щоб не лишати внукам кайдани»

Щороку січень приносить нам дві значущі і водночас сумні дати. В січні ми згадуємо Ярослава Лесіва - священика-поета, в’язня сумління і отця Володимира Серемчука. Ці дати оповиті смутком від передчасної втрати духовних провідників, достойних мужів української нації. Ще ніби вчора вони були серед нас, закликали Божим словом служити Україні вірою і правдою. А нині, на відстані часу, ми згадуємо їхній життєвий шлях, їхню   жертовність, терпіння і витривалість у боротьбі з людиноненависницькою системою.

Ярослав Лесів народився у вирі боротьби за українську незалежність – 3 січня 1945 року. Невелике бойківське село Лужки, де він побачив світ,    стало колискою борцям-героям України. Кожному з них судився нелегкий шлях на свою Голгофу. Один із них, хресний батько Ярослава Лесіва, поліг у бою, передавши йому свій хрест, а він узяв на плечі   ту нелегку ношу й пішов своїми дорогами страждань і боротьби. 

Здобув середню освіту, закінчив Івано-Франківський технікум фізкультури. Вчителював на Кіровоградщині. В далекому 1964 році став учасником Українського Національного Фронту. А потім були роки ув’язнень у таборах, які вигранили душу і думку. Так він став на прю за незалежність слова, молитви, церкви, держави. Ця боротьба стала тим хрестом, який він не втомлювався нести по дорозі батьківських ідеалів та історичної віри, дорозі до Бога.

Повернувшись у 1986 році до Болехова, працював на лісокомбінаті. Одночасно закінчив  підпільну духовну семінарію УГКЦ (1988) і був висвячений єпископом Павлом Василиком в сан священика. Та найбільші і незаперечні заслуги о. Ярослава у відродженні і легалізації УГКЦ, зокрема Ясногірської святині і церкви св. Параскевії в Болехові.

Поетичне слово поета зародилося в тюремних мурах, але змогло пробитися через терни замовчування і заборон. Його перша збірка «Мить» вийшла друком у Нью-Йорку 1982, а решта поетичних книжок: «ТТ», «На лінії болю», «У небі пісня обірвалась» побачили світ уже після його смерті у вільній Україні. Цвітом ломикаменю розростається поетичне слово о. Ярослава,  пробиває темінь ночі, запалює свічу любові, віри і надії. 

Шлях отця Володимира Серемчука до літературної творчості, як і до священства, був довгим і непростим. Перш ніж відкрився йому талант, він пережив безліч подій, пізнав світ у всіх його проявах, переніс немало випробувань. Його життя було сповнене страждань і віри, а душа прагнула духовного розвою.

В. Серемчук народився на хуторі Якубівка Підпасічна поблизу с. Озеряни нинішнього Тлумацького району. В п’ятирічному віці втратив батька, який загинув на заготівлі лісу. Ті роки супроводжували біль і горе, болючі втрати і поневіряння. Та з дитячих літ відчував на собі Божу ласку і заступництво Пречистої Матері.

По закінченні школи та Дрогобицького нафтового технікуму працював   мотористом-дизелістом, завідувачем гаража, інженером, механіком.  Зарахування тодішньою владою до «неблагонадійних» позбавляло його можливості зробити успішну професійну кар’єру. Та він і не прагнув цього, оскільки з плином часу все більше пізнавав сутність «комуністичного раю» й відчував, що його життєва дорога веде до Бога. Тому з 1981року починає підпільно вчитися на священика у свого колишнього директора Грушівської середньої школи, на той час підпільного греко-католицького священика, Романа Кияка. Підпільне навчання, гоніння, переслідування й невизнання УГКЦ ще більше зміцнило дух В. Серемчука і його віру в правильність обраного шляху. 16 квітня 1990 року був висвячений на священика Владикою Софроном Дмитерком. 

Свою першу св. Літургію о. Володимир відправив у с. Бубнище, парохом якого був до 1993 року. Його сподвижницька духовна місія співпала з періодом відродження УГКЦ та її офіційним визнанням. Пізніше о. Володимир Серемчук гуртував греко-католиків у с. Ілемня на Рожнятівщині та Солукові, Козаківці, Сукелі, Тисові, Княжолуці, Тисові, Липі Долинського району. Виїжджав на Херсонщину з метою заснування там греко-католицької громади.  Після трагічної смерті отця-декана Ярослава Лесіва перейняв його парохію в церкві св. вмц. Параскеви міста Болехова. Продовжив навчання в Івано-Франківському теологічному катехитичному духовному інституті, який закінчив у 1995 р. 

Отець Володимир успішно поєднував священицьку працю з літературною творчістю. Як і о. Ярослав, він не тільки зцілював душі своїх прихожан словом Божим, але писав новели на теми релігійного буття, збирав бувальщини і достовірні факти про силу віри і Божої любові.  Його перша збірка релігійних новел «Вірую…» допомагала читачам шукати свій шлях до Бога. Бо все, що написано в ній – то життєва правда.

На початку 2000 року у видавництві «Нова Зоря» в Івано-Франківську побачила світ збірка духовних новел В. Серемчука «Божий палець», яка витримала вже шість видань. У цих оповідях, взятих із життя наших краян та особисто пережитого, простежується взаємозвя’зок земного і небесного, вічного і скороминучого, торжества добра над силами зла.

Задля виховання патріотичного духу серед молоді, глибшого пізнання істини жертовності на прикладах життя, духовної і громадської  діяльності священиків Ярослава Лесіва та Володимира Серемчука працівники музею історії міста Болехова імені Романа Скворія   проводять годину духовності, виставки друкованих видань та світлин із фондів музею. Через літературне слово священика-новеліста наближаємо учнів до пізнання внутрішнього світу  отця Володимира Серемчука. Через призму його світосприйняття пройшло власне життя, не тільки долі близьких, рідних і знайомих, але й тих, з якими випадково довелося зустрітися чи почути їхні життєві історії.

Сьогодні ми збираємо ужинок  гірких плодів  совєтського «братолюбія». Тисячі одурманених комуністичною ідеологією зрадили свій народ і за юдині срібняки та примарні обіцянки продають рідну землю північному сусіду, підступно і віроломно відбирають життя українців. Жаль, що нині поміж нас немає отців Ярослава Лесіва і Володимира Серемчука.  Та з нами завжди буде їхнє  Слово, їхня молитва. Вони завжди стоятимуть пліч-о-пліч з Небесною Сотнею, з сучасними Героями, які віддали своє життя за  незалежну Україну.