Болехів. Історія вулиці Церковної

Вулиця Церковна в Болехові відома з середини ХІХ ст. На топографічній карті міста 1888 року вона виступала західною межею Волоського Села. Простягається від головної дороги, оминає зліва церкву св. Параскеви і прямує аж до вулиці Волоської. В 50-х роках минулого століття вулицю Церковну перейменували на Комсомольську, а на початку 90-х їй повернули колишню назву.

На розі вулиць Січових Стрільців і Церковної здалеку видніється статуя Матері Божої, встановлена в 2013 р. Вона ніби запрошує до ошатної церкви із золотавою банею у вигляді дзвона. 

Ще в  ХVІІ ст. тут стояла невелика дерев’яна церква св..Параскеви. У ній священиками були: письменник Михайло Петрушевич, засновник «Просвіти» Теодот Ярема, громадсько-культурний діяч Михайло Ганушевський. В 1918 році до Болехова прибув отець Володимир Сухий. Завдяки його старанням на місці старої церкви в 1939 р. звели нову, в традиційному українсько-візантійському стилі. Будівництвом керували болехівські майстри Федір Довбнів і Фабер, а завершували церкву майстри з Перегінська. Різьбярські роботи та позолоту виконали болехівчани Іван Чміль зі своїми учнями, Степан Ільків та Юрій Барабаш із Поляниці. Кована металева огорожа виконана у майстерні Василя Сеніва. Тинькування і електрифікацію провели під час німецької окупації.   

В часі ліквідації греко-католицької церкви в 1946 р. церква 

св. Параскеви також була забороненою, а в 1962 р. влада дозволила відкрити її як православну. Саме тоді художник Зорін зі Станіслава проводив внутрішні малярні роботи. Але через конфліктну ситуацію храм знову закрили і передали владі, а всі церковні речі вивезли до церкви св. Жінок Мироносиць. Спочатку в церкві св. Параскеви облаштували склад для сільськогосподарського реманенту, потім солі, відтак склад книжок. В 1964 р. в храмі зробили музей атеїзму, який діяв до 1989 року. 

Першим настоятелем нової церкви був о. В. Сухий, який все своє життя віддав служінню Богові і українському народові. Парафіяльний будинок, де проживав, завжди був відкритий і для занять драматичного гуртка, і церковного хору, і просвітян, і членів Марійського товариства й товариства «Відродження» («Св. Тверезість»), що діяли при церкві. Отцю-декану Сухому судилося провести на вічний спочинок Наталію Кобринську. Подвижництво В. Сухого на Христовій і національній ниві, його активна просвітницька і благодійна діяльність увічнені в пам’ятній таблиці на фасаді церкви (2007 р.). 

Завдяки наполегливості і старанням о. Ярослава Лесіва храм повернувся в лоно Української Греко-Католицької Церкви, «яка у всі часи була з народом і розділяла його долю».  Ставши настоятелем святині, почав її відновлення. У жовтні 1991 року несподівано й трагічно обірвалося життя священика і громадсько-політичного діяча. На знак особливої пошани о. Лесів похований на подвір’ї церкви св. Параскеви. 

Гідним наступником отця Ярослава був о. Володимир Серемчук, відомий непересічним проповідницьким талантом, активною участю в громадсько-політичному житті міста.