Його вибрала доля для любові й добра…

Коли з Долини надійшла сумна звістка про те, що серед нас більше немає Василя Олійника, невимовний біль опанував душу. Бо від нас назавше пішов не лише поет,  просвітитель, патріот, а й людина великого серця. Його відвертість, доброта, щирість відчувалася у звичайній розмові і в мудрій пораді. Назавжди залишаться в пам’яті короткі зустрічі з ним у редакції газети «Свіча», де працював. У тих розмовах йшлося про нелегкі, але, водночас, плідні роки відродження й становлення Української держави. Василь Олійник згадував про невтомних її будівничих, а серед багатьох – мого батька Романа Скворія і його подвижницьку працю на ниві української культури, жалкував про передчасну втрату. Обидва вони мали спільне покликання – очищати джерела нашої пам’яті і відроджувати духовну Україну. Згадаймо хоча би слова пісні про Наталію Кобринську «Етапами болю і боротьби», написані ними у співавторстві з Мартою Чопик, які вперше прозвучали на відкритті пам’ятника письменниці у 1990 році. 

Хвилі свободи згуртували цілу когорту українських патріотів, які  за покликом душі і серця повертали з небуття імена найкращих синів і дочок України, відроджували церкву, «Просвіту», Союз українок, плекали майбутнє нашої держави. На тім тернистім шляху ми один за одним втрачали найвідважніших і талановитих: Зеновія Красівського, Ярослава Лесіва, Романа Скворія…         

Минали роки. Але, як і колись, Василь Олійник навідувався до Болехова, був почесним гостем на святах, що проходили у місті чи в музеї. І щоразу ділився своєю радістю – новою збіркою. В день вшанування пам’яті Р. Скворія – 80-річчя від дня народження – він подарував до музею його рукописне дослідження  «Шляхами Івана Франка по Долинщині», яке друкувала колись районна газета. А з нагоди 85-літніх роковин Романа Скворія запросив мене до участі в годині-спомині «Став відомим під чужим іменем», яка відбулася в Долинській районній бібліотеці. З цієї нагоди поет написав вірш «Роман Скворій», рукопис якого нині зберігається в музеї. 

У свій передостанній приїзд до Болехова Василь Олійник цікавився музейною експозицією про лікаря-вченого Щасного Сельського. Намагався привернути увагу краєзнавців і  громадськості краю до прийняття справедливого рішення – відновлення і реконструкції каплиці-усипальниці на місці його вічного спочинку у Вигодівці. А як боліло Олійнику те, що так і не вдалося віднайти тлінні останки Щасного Сельського після повоєнного розгрому його могили варварами-енкаведистами. Прагнув віднайти хоч якісь згадки, спогади, перекази… В останній телефонній розмові з Василем Олійником йшлося про нащадків лікаря по його братові Юліанові – художників Романа і Маргариту Сельських, про інших спадкоємців цього роду. Сподівався завершити своє дослідження, але не встиг. Бо сталася невідворотна подія в його житті. 

Великий зал долинської «Просвіти» зібрав велелюдну громаду прикарпатського краю на останню зустріч з Василем Олійником. Прощалися з ним представники міської влади, просвітяни, побратими-поети, односельчани. Звучали релігійні пісні, гімн Долини авторства Олійника у виконанні освітнього хору міста і церковного хору рідного села. Прощаючись із поетом, долиняни читали його вірші, востаннє з вдячністю висловлювали свої думки і почуття. Голова Івано-Франківського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» Степан Волковецький висловив щирий жаль за втратою поета і громадського діяча, який залишив неповторний слід у розбудові нашої державності, в розвитку української культури. Голова Івано-Франківської обласної спілки письменників Євген Баран говорив, що був зачарований вродженою добротою поета, якою він щедро ділився з усіма. Творчість Василя Олійника в розумінні поета Любомира Михайліва – добірні слова-зерна, що ними засівав вічність.   Дмитро Юсип із хвилюванням згадував свого побратима: «Честь, правдивість, патріотизм – його моральний кодекс.  Нині він іде у вічний вирій, але буде жити поміж нас, скільки  світа і сонця». З почуттям щирої вдячності за батьківську науку й опіку майбутніх поетів промовляла Оксана Сподар: «Він тримав високе небо над нами».  

Всі ті високі слова  про поета свідчили про його велику любов до рідної землі, до людей, до Вітчизни, яким жертвував усього себе:

Кожен з нас від народження отримує талант. Василеві Олійнику дістався особливий дарунок. Його щира й відкрита душа нуртувала в поетичному слові, а в ньому відлунювало історичне минуле, тривожне сьогодення і омріяне майбуття України. Тому слово його невмируще і пам’ять про нього буде жити, допоки існуватиме світ.