До Міжнародного дня дитячої книги. Про Анну Олексин.

Поряд з нами живуть люди, яким Господь дарував творчий талант, а доля  – зерна любові, добра і милосердя. Серед них –  Анна Олексин. Її життєве кредо: «Твори добро, щоб усе було гаразд не тільки в тебе, а й у всіх навколо тебе». Бо значення має не те, що ми робимо, а   скільки любові вкладаємо у свою справу. 

Анна Олексин народилася 18 березня 1958 року в родині  Дмитра і Катерини Стефанківих в Моршині. Зростала кмітливою дівчинкою. Шкільні роки згадує з приємністю. Навчання у школі поєднувала з участю в різних гуртках. Була учасником ансамблю «Веселі гуцулята». Захоплювалася музикою, співом і танцями, любила імпровізувати.  Ще будучи дитиною, організовувала показ невеличких вистав і концертів для сусідів та відпочиваючих.  Сценічний одяг для себе та акторів придумувала і шила власноручно. Понад усе любила чарівний світ природи, особливо тварин і птахів. Це захоплення згодом   домінуватиме у її творчості.    

Роки навчання у Моршинській школі стали початком  поетичних проб Анни Олексин. Перший вірш «Карпати» написаний 1972 р.  

 Ще в шкільні роки п. Анна була слухачем університету журналістської майстерності при редакції Стрийської районної газети, де друкували її замітки і статті.   Тоді  її вчителем, порадником і наставником був Віктор Романюк, знаний   тепер поет, просвітянин. Одночасно вона опановувала фах секретаря-друкарки.  Пізніше було навчання в Лисовицькій, а згодом у   Болехівській середній школі   №1.  

Зустріч із майбутнім чоловіком Романом, військовим льотчиком, кардинально змінила її життя. У 1975 році Анна вийшла заміж  і виїхала з коханим  на місце його служби –  в Карелію. За якийсь час його перевели аж за полярне коло, в м. Апатити Мурманської обл. (Росія), потім в Осетію, м. Цхінвалі.  Та чоловік дістав нове скерування  – до Афганістану, а дружина з дітьми залишилася в Осетії. В цей напружений і нелегкий час, наражаючись на небезпеку, бо почалися бойові дії між грузинами й осетинами, вона, військовий службовець, сама виховувала двох синів. 

А потім був переїзд родини в Німеччину, на нове місце служби чоловіка. Стала очевидцем історичних подій – руйнування Берлінської стіни, об’єднання західної і східної Німеччини.  При німецькому інституті закінчила курси діловодства, отримала сертифікат. Там, у Німеччині, очолювала жіночу раду полку і створила комітет ділових жінок. Де б не закидала  доля, завжди була головою жіночої ради, бо вміла організовувати людей. Дитячі ранки, вистави, концерти – все було під її керівництвом. Сама писала сценарії, придумувала різноманітні ігри, успішно навчала розмовної української мови та українських пісень іншомовних людей. Її любили, цінували й поважали, допомагали у всьому. Тут відчувала себе щасливою, потрібною людям.  

Життя тривало. Родина Олексинів  повернулася на батьківщину у 1992 році, коли Україна стала незалежною державою. Рішення про   службу в Україні прийняв її чоловік Роман.  Оселилися в Моршині.  Діти продовжили навчання в українській школі, проходили військову службу в українському війську.

Через два роки Анна Олексин влаштувалася на роботу секретарем Болехівської міської ради. Тут сповна розкрився її організаторський хист і творчий потенціал. Створила осередок «Просвіти» при міській раді, а згодом дитячу групу «Просвітяночка», з якою виступала на різних заходах. Писала сценарії для виступів, вірші. Займалася постановками вистав для дітей та літературно-мистецьких   свят: «У царстві квітів», День матері, Шевченківський вечір. У постановці  Шевченкової «Катерини» брали участь працівники міської ради.

За активну громадянську позицію та діяльність у галузі розвитку української культури   нагороджена грамотою Івано-Франківської обласної організації (ВУТ) Товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, подякою міського голови Болехівського міськвиконкому.

Анна Олексин любила організовувати святкові дійства, складати віршовані вітання для колег по роботі. Де б вона не проживала, у неї завжди було багато щирих і добрих і надійних друзів. За їхньої підтримки вийшла перша дитяча книжечка А. Олексин – «Каркуша», а в 2012 році  друга – правдиві історії з життя тварин «Про мудру ворону та її друзів».  Ці оповідання  вчать і дітей, і дорослих  пізнавати й любити весь довколишній світ. 

«Я дуже хочу, щоб люди любили один одного, довіряли один одному, допомагали і завжди говорили теплі і добрі слова, дотримувались заповідей Божих – це возвеличує людину, робить її доброю і мудрою»,  – говорить п. Анна Олексин.    

Для доброї справи вона знайшла однодумців – жертводавців і меценатів,  які підтримали матеріально й  допомогли реалізувати шляхетну мрію – дарувати дітям радість. Завдяки цим добрим людям побачили світ наступні книжки: «Вчасно зроби висновок», «Цей гамірний і дивовижний світ», «Вісім правил чарівниці». До видання книжок долучилася й сама авторка.   Ілюстратором книг є художник Василь Хромишин.

В 2012 р. в Болехові відбулось перше знайомство з книжкою «Про мудру ворону та її друзів», а наступного року в Моршині провели літературно-мистецький вечір «Зерна любові Анни Олексин» з презентацією тієї ж книжки. Надзвичайно захопливою була виставка ілюстрацій В. Хромишина до книжки та її презентація в Музеї історії міста Болехова імені Романа Скворія (2015 р.) 

Про щирість і безкорисливість Анни Олексин свідчить те, що майже всі книжки вона надсилає хворим дітям, дітям з різними вадами, бо вони, як ніхто інший, надзвичайно потребують нашої особливої уваги й допомоги.   Це діти із дитячих будинків і спецшкіл-інтернатів Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської, Тернопільської, Київської, Одеської, Полтавської областей.

Анна Олексин має різні уподобання й захоплення. З легкістю береться за будь-яку справу, бо знає, що з нею завжди поруч  рідні і друзі, колеги, які зрозуміють і допоможуть їй творити добро й дарувати його дітям.