До Всеукраїнського дня краєзнавства (28травня )

Давня історія рідного краю невіддільна від нашого сьогодення. Як і колись, нині є чимало дослідників, які роблять свій вклад у її вивчення. Відомими краєзнавцями Болехіщини були Роман Скворій і Анатолій Мартинюк. Їхню справу сьогодні продовжують Василь Луцик та Ірина Пилипів.  

Роман Скворій – краєзнавець, публіцист, етнограф, засновник музею, громадський діяч. Завжди був відданим і безкорисливим патріотом України. В умовах тоталітарного режиму вважав краєзнавство найоптимальнішим  шляхом пропаганди української ідеї. Він активно вивчав життєвий і творчий шлях Н. Кобринської – поборниці жіночих прав, громадської діячки і письменниці а також історію Болехівщини, публікував у пресі статті цієї тематики, збирав пам’ятки матеріальної та духовної культури.

В результаті великої пошукової роботи в 1959 р. при міській бібліотеці ним було створено меморіальний куток, а в 1964 – меморіальну кімнату Н. Кобринської. Завдяки Р. Скворію в 1967 року в Болехові  відкрито краєзнавчий музей, один із кращих громадських музеїв Прикарпаття. Однак така активність Романа Скворія привернула увагу партійних і каральних органів. Його в 1973 р. відсторонили від музею і звільнили з посади завідувача бібліотекою. Проте він не припинив займатися краєзнавством і продовжував збирати навіть те, що було під найбільшою забороною – матеріали про історію визвольних змагань України в ХХ столітті.

Свої багаторічні краєзнавчі пошуки встиг викласти в дослідженнях: «На болехівських видноколах», «Розгадка Бубнища?», «В Болехові баталія…», «Відлуння середньовіччя», «Іван Франко на Долинщині», «Рід Озаркевичів – рід подвижників», спогаді-есе «Її вже серце не болить?» (присвяченому світовому конгресу Союзу українок), статтях «Опришки на Болехівщині», «Бубниські скелі», «Музей і школа: пропонуємо співпрацю» та багатьох інших. Роман Скворій зробив власний переклад на українську мову «Слово о полку Ігоревім» і подав свої пояснення «білих плям» твору. Він – автор «Пісні про Болехів», що стала гімном міста, співавтор пісні про Н.Кобринську «Етапами болю і боротьби». 

За його ініціативою був затверджений герб міста, повернуті давні та надані нові, пов’язані з українською історією, назви вулиць. А скільки зусиль він доклав, щоб відбулося перше свято міста – його 620-річчя! Своїм внеском від реалізації книги «На болехівських видноколах» він започаткував створення фонду побудови пам’ятника І. Франку в Болехові.  Роман Скворій піклувався, щоб унікальна пам’ятка природи  Скелі Довбуша набула державного статусу як пам’ятка історії та культури. З його ініціативи було  встановлене погруддя Н.Кобринської, реставрована її могила. Ним віднайдена могила священика, письменника Михайла Петрушевича на Волоському цвинтарі Болехова.

Роман Скворій був висококваліфікованим спеціалістом, науковцем, активним громадським діячем, свідомим борцем за незалежність України. За багаторічну діяльність нагороджений премією імені Івана Вагилевича в галузі краєзнавства. Постановою Президії правління Івано-Франківської обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців за значний внесок у розвиток краєзнавчого руху, збереження історико-культурної спадщини та природних скарбів України, йому посмертно присвоєно звання «Почесний член спілки краєзнавців Прикарпаття». Не одноразово нагороджений грамотами управління культури області та обласного краєзнавчого музею. Роман Скворій – перший Почесний громадянин м. Болехова. На приміщенні бібліотеки і музею, де він тривалий час працював, встановлена меморіальна дошка. Одна з вулиць міста названа на честь Р. Скворія, а в 2007 році музеєві історії міста Болехова присвоєно його ім’я.

Анатолій Мартинюк – книголюб, історик, краєзнавець, публіцист. 

Невтомний дослідник  зібрав багато матеріалів про видатних людей нашого краю, зокрема Болехова і околиць, опублікував чимало історико-краєзнавчих розвідок, нарисів, статей. За його сприяння й у співавторстві  вийшов альманах «Тис» (2003), присвячений історії та культурі великого підгірського села Тисів, де 27 років був директором школи. Завдяки ініціативі А. Мартинюка та з його передмовою маємо книгу Романа Скворія «На перехрестях вічності» (2007). 

Про таких людей, як Анатолій Мартинюк, маємо пам’ятати завжди, бо вони оберігали нашу минувшину від забуття й творили новітню історію бойківського краю.

На початку 90-х років, коли гостро постала потреба у відновленні історичної правди, група ентузіастів взялася за ліквідацію «білих плям» нашої історії.

Василь Луцик згадував, що Роман Скворій інформував про історію України і Болехова на лекціях Товариства української мови ім. Т. Шевченка. Путівник по старожитностях «На болехівських видноколах» (1991 р.) Р. Скворія став першою книгою, що   заповнила прогалини історичної невідомості. І це видання, і наступні («Болехів. Телефонний довідник», «П’ять років разом», «На зламі тисячоліть. Болехів та околиці»), що теж вийшли за підтримки міської влади, засвідчили результативність співпраці з нею краєзнавців і громадських організацій для розвою української ідентичності та розбудови Української держави. В. Луцик здійснив переклад «Спогадів» Дов Бера-Болеховера та книги Станіслава Адлера «Вигнанець з раю» про реальну історію життя євреїв Болехова.         

Ім’я освітянина, краєзнавця, громадського діяча Ірини Пилипів добре відоме читачам не лише газети «Ратуша» завдяки її численним статтям, нарисам, замальовкам, етюдам, оглядам, етнографічним розвідкам. Її публікації (а їх понад 100) в районній газеті, обласних та республіканських часописах, наукових збірниках охоплюють широку тематику: історія, географія, література, культура і туризм, етнографія. І. Пилипів – автор шкільної «Програми з народознавства», предмету «Деонтологія», апробованого під назвою «Основи християнської моралі»,  чотирьох  туристично-краєзнавчих  маршрутів «Тисів – Болехів – Скелі Довбуша» з  головною ставкою на  пам’ятні   місця, пейзажі  та  орографічні об’єкти Тисова.

За краєзнавчі розвідки визнана лауреатом  ХІІ   конкурсу  ім. М. Утриска (2009).  У номінації «Педагогічний працівник» визнана лауреатом  премії ім.  М. Стельмаховича  (2011). Член   Національної  спілки  журналістів України.

І. Пилипів має надію, що всі її дослідження і краєзнавчі розвідки таки побачать світ і здійсниться давня мрія – у Тисові буде створено музей села.