До 103-ї річниці з дня смерті Наталії КОБРИНСЬКОЇ

Так писала тернопільська поетеса Марта ЧОПИК-СОБОЛЬ, родом з Болехова, в поезії, присвяченій пам'яті НАТАЛІЇ КОБРИНСЬКІЙ.

Сьогодні, 22 січня, у День Соборності минає 103 роки з часу смерті Наталії КОБРИНСЬКОЇ - величної дочки свого народу, талановитої письменниці, перекладачки, видавця, великої подвижниці жіночого руху.

Подаємо з фондозбірки Музею деякі уривки зі спогадів про Наталію Кобринську.

"Особисто пізнала Наталію Кобринську зимою 1910 р., коли я переїхала з Кракова до Болехова ... Дуже рада була я з її знакомства. І не раз відвідувала я її в її хатині, а відтак і вона зачала приходити до мене додому...

Послідний раз була вона у нас на другий святий вечір, але вже чулася нездорова; мала дрощі, горячку. На Йордан пішла я до церкви, але її не було. Пішла я з мужом до неї, та побачила, що вона лежить хора, в горячці. Пізніше відвідувала її часто, майже щоденно, бо нікого не мала при собі з родини, тільки послугачку, яка ходила коло неї. 

Одного разу стрінулася я у неї з лікарем др. Ікаловичем, і він заборонив нам там ходити, бо пізнав, що то є п'ятнистий тиф, а маємо родину, а легко заразитися. Для догляду хорої призначив монахиню, котра вже тиф перебула, і вона коло неї ходила. Довідувалася я тілько про її стан здоров'я, котре не поправлялось і ( не пам'ятаю дати ) замкнула очи навіки. Всі українці Болехова в дуже морозний день відпровадили її на місце вічного спочинку. Одна з пань, а саме пані Кмицикевич, попрощала її короткими словами...

Покійна желала собі, щоби на її гробі умістити слова: " Мене вже серце не болить". Ми так і зробили..."

Львів, 27 червня 1961 р.